03 червня 2025, 09:57
Проте, кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до статті 369 Цивільного кодексу України розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.
Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
Частиною третьою статті 65 Сімейного кодексу України передбачено, що для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Поруч з цим, статтею 65 Сімейного кодексу України встановлено, що дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, відсутність згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369 Цивільного кодексу України та статті 215 Цивільного кодексу України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності (постанова Верховного Суду від 23.12.2020 у справі № 726/1606/17).
Також, статтею 70 Сімейного кодексу України передбачено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Таким чином, другий з подружжя, який вважає, що його майнове право порушили, може звернутися до суду з позовом про стягнення половини вартості автомобіля
Важливо розуміти, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України (стаття 68 Сімейного кодексу України).
Варто зауважити, що не все майно, яке з’явилося під час подружнього життя є спільною сумісною власністю. Зокрема, відповідно до статті 57 Сімейного кодексу України не може бути спільним майно, яке набув один із подружжя на підставі договору дарування, в порядку спадкування або ж придбане за кошти, які належали їй, йому особисто.
Отже, аби уникнути будь-яких юридичних наслідків, необхідно письмово погодити продаж авто, якщо воно є спільною сумісною власністю, з другим із подружжя чи колишнім із подружжя.
Підпишіться, щоб отримувати листи.