6 жовтня виповнюється 175 років від дня народження державного діяча Федора Лизогуба

6 жовтня 1851 року у родовому маєтку у містечку Седневі неподалік Чернігова народився Федір Лизогуб, голова Ради Міністрів Української держави, земський діяч та меценат, голова Полтавської губернської земської управи.
Походив зі старовинного і заможного старшинського роду, пов’язаного з родами Гоголів та Скоропадських. Одним із його предків був гетьман Петро Дорошенко. Батько Федора, Андрій Лизогуб, приятелював із Тарасом Шевченком, його дядько Ілля належав до Київської масонської ложі «З’єднаних слов’ян». Брат Дмитро став співзасновником таємної організації «Земля і Воля» і за участь у підготовці замаху на російського імператора Олександра ІІ був страчений в Одесі.
Навчався у Седневі та французькому Монпансьє: батько, працюючи в Чернігівському губернському комітеті з підготовки реформи 1861 року, тяжко захворів і за порадою лікарів разом із сім’єю виїхав до Франції. Навчаючись там, Федір отримав можливість познайомитися з кращими зразками європейської освіти й культури. Пізніше продовжив навчання в Петербурзькому реальному училищі, здобув агрономічну освіту.
Упродовж двадцяти семи років працював у земських установах. У 1888–1897 роках – гласний Городнянської повітової, згодом Чернігівської губернської земської управи. Був обраний почесним мировим суддею по Городнянському повіту.
Особливе місце в його діяльності посідала Полтавщина. 1901 року обраний головою Полтавської губернської земської управи, очолював її 15 років, чимало зробивши для української культури. Саме тут найповніше проявилися його організаторські здібності та інтерес до громадського і культурного розвитку. Він був одним з ініціаторів спорудження нового будинку Полтавського губернського земства в українському національному стилі, підтримував спорудження пам’ятника Іванові Котляревському, фінансував видання його творів, сприяв створенню музеїв та підтримував українське декоративно-ужиткове мистецтво. Матеріальну допомогу він, зокрема, надавав Миргородській школі художніх промислів імені Миколи Гоголя.
Федір Лизогуб належить до тих діячів української історії, оцінка яких потребує відмови від спрощених характеристик. Він не був революціонером і не належав до провідників українського самостійницького руху в сучасному розумінні. Водночас його багаторічна земська діяльність, підтримка української культури, участь у розбудові державних інституцій 1918 року та робота на чолі Ради Міністрів свідчать про його вагомий внесок у процес українського державотворення.
Його життєвий шлях демонструє складність української політичної історії початку ХХ століття. Людина імперської доби, представник давнього українського роду, земський діяч і прихильник консервативно-ліберальних поглядів, Лизогуб у 1918 році опинився в центрі спроби створити ефективну українську державну адміністрацію. Його політична спадщина поєднувала суперечності доби – прагнення до сильної державної влади, обережне ставлення до радикальних суспільних змін, підтримку української культури та водночас складну, неоднозначну політичну ідентичність.
175-річчя від дня народження Федора Лизогуба – нагода згадати не лише одного з керівників Української Держави 1918 року. Це можливість побачити за відомою назвою «гетьманат Скоропадського» щоденну працю державних управлінців, які намагалися створити інституції української влади в умовах війни, політичного протистояння та надзвичайно швидкої зміни історичних обставин.
Саме тому постать Федора Лизогуба заслуговує на неупереджене історичне вивчення – без ідеалізації, але й без применшення його реального внеску в українське державне та культурне життя.